Чи траплялося вам, що в закордонному магазині вас одразу впізнавали співвітчизники та починали розмовляти російською? Це дивує, адже, здається, ви навіть не відкрили рота! Як вони це визначили? Ви виглядаєте європейськи, і ваша поведінка не відповідає стереотипам. Виявляється, у нас є особлива здатність помічати «своїх», і ця ознака зовсім не пов’язана з одягом чи поведінкою, яка може видавати наші корені. Це описано у журналі СНОБ.
Нижче наведено шість основних гіпотез, що пояснюють зв’язок між росіянами та людьми з пострадянських країн, які здатні впізнати один одного в будь-яких умовах.
1. Постсоветська ізоляція за кордоном
Коли постсоветська людина вирушає в подорож за межі СНД, вона найменше хоче зустріти співвітчизників. Це зрозуміло, адже в рідних країнах їх і так багато. Якщо ви потрапили до нового місця і там зустріли своїх, це означає, що ви щось не врахували. Це викликає розчарування, адже хочеться відчути себе унікальним, особливим і самостійним. І навіть у таких випадках усвідомлення цього факту стає моментом, коли ви «пізнаєте» один одного.
2. Потреба в груповій підтримці
В еру онлайн-сервісів для туристів, таких як Booking.com та TripAdvisor, багато хто продовжує обирати тури через агентства. Часто навіть «індивідуальні» тури насправді відправляють людей у ті самі популярні місця. Власники туристичних агентств мають свої перевірені маршрути, тому навіть коли мандрівники прагнуть індивідуальності, вони можуть опинитися серед інших туристів. Це завжди створює відчуття знайомого оточення та впізнаваності.
3. Особливості ходи пострадянського чоловіка
Кроки постсоветського чоловіка часто нагадують ходу представника з неблагополучного району, наприклад, афроамериканця. Така хода символізує його впевненість у собі та бажання показати, що його не можна обдурити. Це дуже відрізняє його від інших туристів, створюючи момент впізнавання серед інших. Постсоветська хода також має цікавий ефект на місцевих продавців та шахраїв.
4. Звички щодо фотографування
У багатьох російських парах саме чоловік відповідає за фотографування. Знання всіляких налаштувань камери стає його пріоритетом, і це видно навіть на відпочинку. Часто жінка вдається до кокетства та намагається позувати у своєму стилі, демонструючи певну національну унікальність. Це також стосується популярності таких соціальних мереж, як «Однокласники», де публікують знімки на фоні відомих пам’яток. Такі знімки – це не просто фотографії, а частина культурного коду, який притаманний пострадянським людям.
5. Безтурботність та ризик
Якщо хтось вирішить стрибнути з високої скелі, за якою навіть заборонено підніматися, це, ймовірно, буде постсоветська людина. Вона здатна ігнорувати правила безпеки, плекаючи своєрідну безтурботність. За кордоном це проявляється в безрозсудних вчинках, таких як покупка дорогих екстравагантних предметів, про які вони потім починають сумніватися, чому ж їх придбали. Це частина постсоветського менталітету, яка є особливо яскравою за межами батьківщини.
6. Надмірна мімікрія
У будь-якому клубі чи на будь-якому туристичному маршруті постсоветська людина намагається виглядати так, як би хотілося, щоб її сприймали. Це можуть бути фотографії на фоні знаменитих пам’яток або надмірно ретельне вивчення вино, що ставить пострадянських людей в ситуацію, коли вони намагаються справити враження на інших. Така поведінка, хоча й виглядає як частина культурної адаптації, все ж залишається частиною нашої культурної міміки.