Артем Путовсев, який має один матч у складі національної команди України, переїхав до Польщі у 2016 році. З того часу захисник захищав кольори лише одного клубу — Бет Бет Термаліка. Напевно, важко знайти приклад, коли футболіст так віддано виступав за один іноземний клуб.
З кореспондентом Спорт.ua Артем поділився своїми думками щодо кар’єри та нових досягнень. Його клуб, після трьох років, повернувся до Екстракласи.
— Артем, вітаємо з поверненням Термаліки до найвищого дивізіону польського футболу?
— Так, дякую. Після трьох років відсутності ми, нарешті, повернулися до еліти польського футболу.
— Які, на вашу думку, були основні причини цього успіху?
— Перше, що мені спадає на думку, це прихід амбітного тренера Мартзіна Брожа, який раніше працював з національною збірною U-20. Крім того, ми зібрали гарну команду, до якої увійшли досвідчені гравці, що раніше виступали в Екстракласи, та молодь, сповнена потенціалу. Це й дозволило досягти бажаного результату.
— Чи збільшився бюджет клубу?
— Ні, протягом сезону він не змінювався. Однак із вступом до найвищої ліги я сподіваюся, що фінансування стане більшим, адже залучатимуть досвідчених футболістів.
— Який бюджет у вашому клубі?
— На жаль, я не знаю точних цифр. В Польщі більшість клубів фінансуються місцевими органами влади, але у нас є й приватні інвестори, тому ці відомості є конфіденційними.
— За дев’ять років у Польщі ви вже встигли прикипіти до цієї країни?
— Я б не сказав, що Польща стала для мене рідною. Моя батьківщина завжди буде Україна, хоча тут я вже звик, знаю місцевість і людей. Тому мені тут комфортно.
— Чи були відзначення з боку керівництва клубу?
— Так, два роки тому клуб святкував важливу подію, і вболівальники разом із керівництвом обрали символічну команду усіх часів. Я також потрапив до цього списку, що було дуже приємно.
— Чи нагородили вас чимось?
— Так, мені вручили футболку з ім’ям та статуетку. Це формальність, але для мене це важлива нагорода.
— З 2022 року у складі «Термаліки» грають два українці — Андрій Домбровський та Тарас Завісський. Як вони адаптувались до клубу?
— Тарас більше не грає за команду, оскільки контракт із ним не було продовжено. Що стосується Андрія, то він отримав серйозну травму коліна на початку сезону, і зараз проходить реабілітацію. Водночас з ним продовжуються переговори.
— Скільки жителів проживає в місті, де базується ваша команда?
— У нашому місті проживає близько 700 осіб. Варто зазначити, що основний штаб клубу знаходиться в Нітцічі, але більшість футболістів живуть у місті, яке знаходиться лише за 25 км.
— Ваш стадіон вміщує 5000 глядачів. Як вам вдається залучати фанатів?
— Територія дуже густонаселена, є багато сіл поблизу. Місцеві жителі завжди підтримують нас і приходять на матчі, тому ми не відчуваємо браку фанатів.
— Чи є в Польщі українці-біженці?
— Так, звісно. Багато з них навіть працюють. Часто можна почути рідну мову на вулицях.
— Як поляки підтримують Україну після російського вторгнення?
— Підтримка зберігається, хоча вже не так активно, як у перші роки війни.
— Цього року вам виповниться 37 років. Як ви почуваєтесь щодо цього?
— Я не відчуваю себе старим (сміється). Є ще сили та амбіції продовжувати грати, хоча, звичайно, іноді думаю про майбутнє. Але поки що хочу допомогти команді.
— Як ви бачите своє майбутнє після завершення кар’єри?
— Я б хотів залишитись у футболі, можливо, стати селекціонером або тренером. Час покаже.
— Чи плануєте ви надалі залишатись у Польщі?
— Це складне питання. Я сам родом з Харкова, хоча зараз ви знаєте, яка ситуація в місті. Подивимось, як буде далі.